Професійна діяльність
педагога взагалі та педагога вищої школи зокрема є дуже складною як за своїм
змістом, так і за своєю формою. Саме це і обумовлює довготривалий процес
становлення і розвитку цієї сфери професійної діяльності, а також її сучасна
остаточна невизначеність.
Для того, щоб визначити
специфічні особливості про-фесійної діяльності педагога вищої школи необхідно
з'ясува-ти, що є власне поняття «професія». Адже в сучасному освітньому
просторі поняття «педагог вищої школи», перш за все, відноситься до категорії
«професія».
Слово «професія»
походить з латинського рго / ііегі - «го-ворити публічно», «об'являти іншим о
своєї діяльності, спеціальності». Таким чином. У феномені професії первинно
надається певна ієрархія розвитку професій, фундаментом яких була професія
педагога.
Видатний вітчизняний
психолог Є.О. Клімов виділяє декілька різних значень поняття «професія» | 3,
107].
По-перше, професія є
спільнотою людей, які займаються вирішенням близьких проблем та мають приблизно
однако-вий образ життя, що визначається іди пою базовою системою цінностей, й
характеризуються псиною самосвідомістю, скла-дом особистості, соціально
типовими, професійно типовими та індивідуально специфічними рисами .
По-друге, професія є
областю застосування сил щодо дослідження певного об'єкта дійсності, область, у
якій людина виконує свої функції як суб'єкт праці, і яка створює йому умо¬ви
для існування та розвитку.
По-третє, професія є
історично розвиваючою системою, яка змінюється відповідно змін
культурно-історичного контексту.
По-четверте, професія є
областю самореалізації особис-тості, оскільки професійна діяльність не просто
дозволяє ви-робляти якісь товари та послуги, але перш за все вона дозво-ляє
людині реалізувати власний творчий потенціал і створює умови для його розвитку.
По-п'яте, професія є
реальністю, яка творчо формується самим суб'єктом праці (в нашому випадку -
самим педагогом вищої школи). Навіть культурно-історична ситуація не є
то-тально домінуючою багато залежить від конкретних людей -саме вони завдяки
власним дослідженням, відкриттям створю¬ють поштовх для розвитку педагогіки як
науки та практики.
По-шосте, професія є
певною діяльністю, роботою про-фесіонала, тобто самим процесом реалізації
трудових функцій.
В цілому поняття
«професія» включає наступні характе-ристики:
• це труд, який потребує
спеціальної підготовки та
постійної
перепідготовки, підвищення кваліфікації;
• це суспільно корисний
труд;
• це труд, який надає
людині певний соціальний статус.
З психологічної точки
зору професія розглядається, перш за все, як певна діяльність і діяльність
така, за допомогою якої особистість бере участь у житті суспільства і яка є
його голо¬вним джерелом матеріальних засобів до існування й виз¬нається як
професія особистою самосвідомістю людини (С .М. Богословський), тобто є
особистісно значимою, внутрішньо позитивно мотивованою.
Основними
концептуальними положеннями особистісно-го підходу у вищій освіті є наступні:
• визначення основною
задачею та результатом освітнього процесу
формування в особистості "образа - себе - в - бутті »(як єдність, адекватність
трьох основних особистісних складових: "образ Я», «образ Світу» та «образ
Я у Світі »), що передбачає пізнання, усвідомлене прийняття та розуміння особистістю
навколишнього середо¬вища й власного Я. Це передбачає стимулювання розвит¬ку
рефлексивності особистості як властивості, що забез¬печує адекватне пізнання
нею внутрішнього та зовнішнього світу, та чинника професійної децентрації;
• визнання людини як
складної системи, яка безумовно здатна до саморозвитку, що передбачає
необхідність створення умов для свідомої профілактики рсобистістю можливих
негативних наслідків майбутньої професійної діяльності;
• визнання принципу домінування
позитивного зворотно¬го зв'язку між суб'єктами освітнього процесу на основі
цінування, підтримки та взаємодопомоги;
• визнання принципу
варіативності змісту та форм освітнього процесу, вибір яких повинен
здійснюватися з урахуван¬ням особливостей розвитку кожного суб'єкта, що передбачає
відповідність навчального змісту освітнього процесу нагальним потребам
особистості у межах соціокультурних норм та гуманістично спрямованих цінностей;
• визнання пріоритету активних
форм та методів навчан¬ня, інтерактивних технологій, що дійсно передбачають
суб'єкт - суб'єктну взаємодію, виступають засобами роз¬витку та корекції
будь-яких психологічних властивостей та якостей особистості;
• визнання принципу
створення збагаченого освітнього середовища як сукупності умов, які
забезпечують вільний вибір суб'єктів освітнього процесу змісту та форм
діяльності у відповідності із потребами їх розвитку визнання пріоритету індивідуальності,
самоцінності, самобутності кожної особистості як активного носія суб'єктного
досвіду;
• визнання фізичного, психічного
та психологічного здо¬ров'я особистості як основного пріоритету освітньої
діяльності. Це означає, що освітній процес спрямовується на створення умов щодо
запобігання розвиткові та подоланню негативних тенденцій в особистісному ста¬ новленні суб'єкта (СІ. Подмазін).
Відтак, ще одною
специфічною ознакою - принципом на-вчального процесу у вищій школі є:
врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів як суб'єктів
освітнього процесу. Студентство є особливою соціальною ка¬тегорією, специфічною
соціальною групою, організаційно об'єднаною інститутом вищої освіти. В
соціально-психо-логічному аспекті студентство у порівнянні з іншими групами
населення має найбільш високий освітній рівень, найвищій рівень пізнавальної мотивації,
є найбільш активним освоите-лем культурних цінностей, має найвищій рівень
соціальної ак¬тивності. Врахування цих особливостей студентства лежить в основі
відношень викладача до кожного студента як до парт¬нера педагогічного
спілкування, самобутньої, безумовно цінної особистості, яка здатна та прагне до
самоосвіти й само¬вдосконалення. Крім того, н соціально-психологічній
характе¬ристиці студентства важливо враховувати те, що це - особли¬вий етап
розвитку особистості, який має свої вікові зако¬номірності. Студентство за
своїми віковими рамками в більшості охоплює два етапи розвитку особистості:
юність та рінню дорослість. Саме на цих вікових стадіях, за думкою ви¬датних
психологів сучасності, відбувається становлення Его -ідентичності особистості як
здатності зберігати власну внутрішню цілісність та відповідність у відношеннях
з іншими та суспільством в цілому (Е. Ериксон); утвердження зрілої Я -концепції
особистості (К. Роджерс, А. Маслоу), яка охоплює як власне особистісний, так і
професійний компонент (про¬фесійну Я-концепцію); досягнення соціальної зрілості
(Б.Г. Ананьєв) та ін. Саме в цей час відбувається дійсне становлен¬ня
соціальної самостійності особистості: відносної еко¬номічної самостійності,
початок самостійного життя поза батьківською родиною, створення власної сім'ї.
В цей віковий період відбувається особливе структурування інтелекту (мнемічне
ядро інтелекту особистості цього віку характери¬зується постійним
чередуванням піків та оптимумів однієї, чи іншої складових функцій) (Б.Г. Ананьєв);
специфічною ди¬намікою характеризується мотивація особистості (домінуван¬ня
мотивації досягнення та пізнавальної мотивації у структурі професійних мотивів)
(М.П. Ільїн).
Все це повинно
відображатися у формах, методах ор-ганізації навчальної діяльності та
педагогічного спілкування у ВНЗ, а також усвідомлюватись тоді, коли йдеться
мова про ви¬ховання студентів.у вищій школі (що запозичене з радянської
педагогіки). Наголошуючи на необхідність реалізації виховної функції педагога
вищої школи, треба розуміти, що виховання як «цілеспрямований та систематичний
процес впливу (пря¬мих зовнішніх до того ж словесних впливів) викладача на
сту¬дента з метою формування в нього певних рис, моральних яко¬стей ,
світогляду »не може бути адекватним не тільки меті су¬часної гуманістичної
освіти в Україні в цілому, але і вузівсько¬го навчання зокрема. Оскільки таке
виховання суперечить принципам особистісно-орієнтованого навчання, суперечить
тому, що викладач має справу вже з дорослою, зрілою люди¬ною - студентом, яка сама
приймає рішення щодо самого себе і має безумовне право на індивідуальність.
Проте, виховання як створення рефлексивного середовища, як сприяння
станов-ленню позитивного соціально-психологічного клімату в сту¬дентській
групі, є необхідним.
З психологічної точки
зору, як цілісне явище професійно-педагогічна діяльність є особливою життєвою
реальністю в її предметному, часовому і просторовому аспекті. При предмет¬ному
розгляді професійна діяльність педагога характери¬зується певним об'єктом (те,
на що спрямована діяльність) та суб'єктом (той, хто реалізує діяльність), метою
(передбачува¬ний, очікуваний результат, на досягнення якого спрямована
діяльність) , способами (шляхи досягнення цілі) і засобами (сукупність
матеріальних елементів, завдяки яким дося¬гається ціль) досягнення цілей і
задач, функціями (зовнішні прояви, значення діяльності) й умовами (елементи
оточуючо¬го середовица, без яких діяльність не може існувати) .
Специфіка педагогічної
діяльності пов'язана, перш за все, з особливостями її об'єкта та суб'єкта.
Об'єкт, суб'єкт і ціль
педагогічної діяльності - явища істо-ричні: вони виникають і формуються, а отже
і визначаються як відображення етапу соціального розвитку науки і суспільства в
цілому. Так, об'єктом педагогічної діяльності в радянській педа-гогіці довгий
час визначали учнів, студентів, а метою - вихован¬ня члена суспільства
розвитого соціалізму. Сучасна гуманістич¬на психолого-педагогічна наука прагне
до суб'єкт - суб'єктної рольової системи педагогічного процесу, у якій і
педагог (вчи-тель) і студент (учень) є його активними діячами. А об'єктом
професійної діяльності педагога виступає педагогічний процес як система
взаємопов'язаних навчально-розвивальних задач (В.О. Сластьонін); знання про
навколишню дійсність (І.Я. Зя-зюн); спеціальні знання (І.І. Кобиляцький);
процес освоєння професійної діяльності (Рогон Є.І.). Відсутність єдиного
підхо¬ду до визначення об'єкта педагогічної діяльності, таким чином, підкреслює
проблемність даного питання. Адже орієнтація про¬фесійної освіти на суб'єкт
суб'єктну взаємодію і з теоретичної і з практичної точки зору є достатньо
новою.
Предметом педагогічної
діяльності є управління процесом навчання, освіти і виховання студентів,
доцільна організація їх професійного розвитку (А.М. Алексюк).
Ціль професійної
діяльності педагога динамічна. Виника¬ючи як відбиття об'єктивних тенденцій
суспільного розвитку, ціль педагогічної діяльності завжди є елементом вищої
мети суспільства - сприяння розвитку і формуванню особистості в гармонії із
самої собою і соціумом у цілому. Специфікою діяльності педагога є те, що її
ціль визначається суспільством. Педагог не вільний у виборі кінцевих
результатів своєї праці, але конкретні задачі, що виходять з мети, він повинний
вису¬вати сам, співвідносити з умовами реалізації діяльності.
Ціллю професійної
діяльності педагога вищої школи є створення умов щодо всебічного гармонійного
розвитку май-бутніх спеціалістів (А.М. Алексюк); забезпечення успішного
оволодіння студентами знань, вмінь і навичок загальнонауко-вих
(фундаментальних), спеціальних (профілюючих) та суспільних наук й формування на
цій основі цілісного науко¬вого світогляду (І.І. Кобиляцький).
Засобами професійної
діяльності педагога вищої школи є: 1) наукові (теоретичні й емпіричні) знання,
за допомогою і на ос-нові яких формуються знання студентів; 2) носіями знання
вис-тупають тексти підручників, книг і т.д .; 3) допоміжними засоба-ми
виступають технічні, комп'ютерні, графічні й ін. прилади.
Способами реалізації
педагогічної діяльності є різні педа-гогічні технології, форми, види і методи
навчання. В багатьох випадках досліджуючи методи професійної діяльності
педаго¬га вищої школи, автори неправомірно ототожнюють методи педагогічної
діяльності вищої школи із методами діяльності шкільного вчителя, невраховуюючи
суттєві відмінності вузівського навчання від загальноосвітнього. Так, на
відміну від загальноосвітнього навчання, у вищій школі студент пови¬нен
оволодіти сучасною наукою, отримати професійну освіту. Тому вузівські методи навчання
і для педагога, і для студента, не є способом трансформації та осмислення
знання, а метода-ми проникнення в процес розвитку науки, розкриття її
мето-дологічних основ, а відтак, - види і методи навчання у вищій школі є
видами і методами наукового дослідження (це особли¬во стосується профілюючих
дисциплін, спецкурсів та спец-практикумів). Ступінь гармонійності, єдності
методів навчан¬ня та методів науки у ВНЗ, за думкою М.Д. Нікандрова, І.Т.
Огороднікова, СІ. Архангельського та ін. дослідників педа¬гогіки вищої школи
[2; 6], визначає науковий рівень викладан¬ня у вищій школі: чим найбільш
органічним є поєднання ме¬тодів навчання та наукових методів, тим вищій
науковий рівень викладання й професійної підготовки майбутніх спеціалістів.
Професійна діяльність
педагога вищої школи є полі-функціональною, вона передбачає єдність викладання
як из-ложение науки; наукової діяльності; керівництва навчально-пізнавальною
діяльністю студентів за допомогою логіки ви-кладеної науки, її теорії,
перспектив розвитку та існуючих на¬укових проблем; навчання методам роботи у
лабораторіях, ви¬користання ТСО, методик спостереження та експерименту;
керівництво, стимулювання самостійної роботи студентів; сприяння розвитку їх
загальнолюдських властивостей, світо¬гляду; формування та розвитку професійних
якостей май¬бутніх спеціалістів та ін.
Оскільки професійна
діяльність педагога вищої школи є педагогічною діяльністю, то більшість функцій
вчителя та пе-дагога вищої школи є єдиними, але в той же час кожна з них має
свої специфічні особливості які обумовлені метою про-фесійної освіти,
специфікою навчального процесу у ВНЗ, віковими особливостями аудиторії та тим,
що педагог вищої школи одночасно виступає у декількох ролях: як педагог -
ви¬кладач певної учбової дисципліни, як науковець - дослідник, як керівник
учбово-пізнавальною активністю студентів, як ку¬ратор, організатор студентської
групи.
Так, серед термінальних
функцій, або функцій - цілей, що пов'язані із стратегічними напрямками
педагогічної діяльності та відображають її сутнісні цілі та завдання
виділяють-ся не тільки навчальна функція (педагог сприяє оволодінню студентами
системою загальнонаукових (фундаментальних), спеціальних (профілюючих) та
суспільних знань, вмінь та на¬вичок, необхідних для успішної професійної діяльності
та життя в сучасному суспільстві), але і розвивальна функція (через оптимізацію
ситуації навчання педагог сприяє успішному, позитивному
соціально-психологічному та про-фесійному розвиткові студента) та виховна
функція (педагог сприяє, створює умови щодо формування та розвитку у сту-дентів
професійних переконань, системи наукових, про¬фесійних та загальнолюдських
цінностей; виступаючи у ролі куратора студентської групи педагог вищої школи
сприяє по¬зитивності її виховного впливу).
Інструментальні, або функції
- засоби, включають до себе групу функціональних задач, завдяки яким цілі
педагогічної діяльності перетворюються у безпосередній процес взаємодії
педагога з конкретними студентами в реальних умовах на¬вчального процесу у ВНЗ.
Це інформаційна, ілюстративна, на¬уково-дослідницька, діагностична, стимулююча
та прогнос¬тична функції, специфічною ознакою яких є спрямованість на
стимулювання пізнавальної, навчальної та наукової актив-ності студентів як
основного діючого чинника? та критерію ефективності їх реалізації педагогом
вищої школи.
До операційних функцій
професійної діяльності педагога вищої школи або функцій - прийомів відносяться:
методична, управлінська, організаційна, коригуюча та констатуюча функції. Всі
вони ретельно описані в роботах Н.В. Кузьміної, В.А. Семиченко та ін.
Таким чином, професійна
педагогічна діяльність є поліфункціональною сферою діяльності, й потребує від
педа¬гога у кожний конкретний момент включення у навчальний процес виконувати
декілька функцій одночасно.
Специфічною особливістю
професійної діяльності педаго¬га вищої школи виступає її всеохоплюючий
комунікативний характер. Кожна форма організації навчання у вищій школі
(лекції, семінарські заняття, практичні та лабораторні роботи, консультації,
різноманітні форми організації самостійної ро¬боти студентів, колоквіуми,
заліки й іспити, наукові сту¬дентські семінари, конференції і т.д.) - це певним
чином побу¬доване професійно-педагогічне спілкування викладача із сту¬дентом,
яке потребує від педагога не тільки знання певного спеціального матеріалу -
змісту викладання, а, перш за все, високого рівня розвитку професійних
комунікативних якос¬тей, професійної культури, сутність яких буде розкрита
далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар